Бліндаж нашої мрії: хроніки окопного будівництва

Тред про наш бліндаж. Я чомусь захотів розповісти про бліндаж, який ми самі викопали й обладнали. Для мене, як для айтішника, який до армії не вмів навіть поличку прибити, це було справжньою "будовою життя".

Спочатку ми з другом заселилися в хату біля кордону, і нічого не віщувало біди. Але на четвертий день нашого перебування на війні по такій самій хаті, за 7 км від нас, щось серйозно прилетіло. Тоді загинули четверо хороших людей: командир взводу, сержант і двоє солдатів. Ще багато отримали поранення.

Після цього ми вирішили переселитися в ліс. Там знайшли закинутий бліндаж, який лишила 103-тя бригада (ми їх міняли). Бліндаж був кошерним, і одразу до нас туди заселилися ЗКБ, головний сержант, начальник штабу та начальник групи персоналу. І почалося пекло, про яке я вже багато писав.

Це й мотивувало нас знайти галявину неподалік, розмітити її й, озброївшись кіркою та лопатою, почати копати. Ідея була зробити бліндаж на чотирьох, тому розміри обрали 6×2 м.

Копати було в кайф, бо це дозволяло законно проєбатися від паперової роботи.

Спочатку копали лопатою й викидали землю нагору, але коли яма стала глибокою, робити це стало важко. Оскільки з нами копали два кандидати фізичних наук, один із них запропонував використати шків і блок.

Ми купили в райцентрі потрібні матеріали, над бліндажем встановили жердину, на неї прикрутили шків і почали витягати землю мотузкою. Робота пішла набагато швидше: хтось копає й вантажить, а хтось витягує — і міняємось.

Мій зріст — 191 см, тож яма вийшла десь 275 см у глибину.

Далі почали готувати стіни з дощок (дошки та колоди організувала група логістики). Дошки тягали від краю лісу до бліндажа на собі — наші грижі й протрузії (а ми з другом маємо і те, і те) оцінили цей досвід.

Стіни накривали плівкою, щоб дощі їх не зіпсували (а лило там, блять, постійно).

Я думав, що у Львові постійно дощить. Ніхуя. На стику Сумщини й Харківщини — ще більше.

Потім плівку загортали за дошки — це мав бути гідрозахист.

Далі почали ставити розпорки з тонших колод. Це була найжорсткіша дроч, бо їх треба було рівно виставити й скріпити клямбрами.

Усе робили інструментом @dnipro_m, і я офігів, наскільки він живучий. Після дембеля купив собі цілий набір їхніх інструментів і вони працюють і досі у мене.

Потім почалася найважча частина: тягати колоди по 220 см завдовжки й, певно, 150+ кг кожна.

Спочатку носили удвох, але швидко зає*алися й взяли в ментів L200. Почали прив’язувати колоди до фаркопа й тягнути — пішло легше.

На початку й у кінці бліндажа встановили по дві труби, щоб було нормальне вентилювання. Верх накрили плівкою і накидали 70 см глини утрамбованої, а потім 2 шари мішків з ґрунтом. Вартувало б ще шар колод, але ми справедливо розсудили, що ліс густий і градом/152 не попадуть, а якщо попадуть — ну знач не повезло.

Далі — внутрішні роботи. У бліндажі стало затишно.

Один із кандидатів наук сказав, що на дачі клав підлогу, тож його автоматично призначили "головним по підлозі". Він рівно її поклав.

По центру бліндажа зробили канаву під нахилом до входу, а біля входу викопали яму для стоку води зі стін.

Самі доски і колоди обробляли спеціальним розчином від пожежі і жуків.

Коли підлога була майже готова, купили й затягнули чавунну буржуйку. Перша версія була замала, тож узяли більшу — вона вже реально гріла. Саму буржуйку обклали цеглою (пару штук знайшли вогнетривкої).

Потім зробили двері і я запінив усі стики — одразу стало тепло.

Будувати почали в червні, закінчили в жовтні. Було вже холодно. Але начальник штабу так заєбав, що ми переселилися у свій бліндаж ще без дверей і ночували пару ночей при +3.

Потім порішали спочатку коцик на вхід (він трохи тримав тепло), а потім і нормальні двері. Ще пізніше на дверях спереду і позаду повісили замки.

Спали ми на нарах (їх теж зробив один із фізиків). З надувними туристичними ковриками суто кайф.

Пізніше я протягнув виту пару від бліндажа начальника штабу — і в нас з’явився інтернет. Потім прокопав від КСП траншею й проклав кабель для живлення.

За пляшку коньяку електрик-зв’язківець підключив нашу лінію до КСП і поставив у бліндажі світло, вимикачі, розетки й автомати.

І ми зажили краще життя.

Після служби в штабному бліндажі йшли відпочивати до себе, і ніхто нас не зайобував, що ми "забагато спимо" (особливо після нічних нарядів у лісі).

Ніхто не дивився тупі відяшки по динамікам й не говорив із жінкою по гучномовцю.

Ми з другом у навушниках дивилися фільми, читали книжки перед сном — загалом, кайфували.